До 30-річчя з дня Чорнобильської катастрофи.

      У 1896 р. французьким вченим Беккерелем було відкрито явище радіоактивності. Відкриття радіоактивного розпаду атомів, який супроводжується виділенням ядерної енергії, стало початком переходу людства до атомного віку. Але ядерна енергія, як виявилось, несла людству небезпечні біди.

     Серед усіх трагедій, які пережило людство, чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами рукотворного забруднення екологічної сфери, негативного впливу на здоров’я, психіку людей, їх соціальні, економічні і побутові умови життя.

     В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року в ході проведення на 4-му реакторі ЧАЕС експериментів, пов’язаних з режимами роботи турбогенератора, виникла великомасштабна з глобальними наслідками аварія. О 1 год 23 хв 40 сек 26 квітня перший, а слідом за ним другий вибух зруйнували реактор, в якому знаходилось 200 т урану. Ланцюгова реакція ділення, яка виникла відразу ж після вибуху, зупинилась. Почався процес плавлення тепловиділяючих збірок і всіх елементів активної зони. Утворився багатокомпозиційний розплав металу, що ділився. Ще більш загрозливим стало те, що на тих ділянках зруйнованого реактора, котрі були доступні для попадання зовнішнього повітря з киснем і мали температуру 1200-1500°С, загорівся графіт. Всього графітове завантаження складало 1800 т.

      Таким чином, створилась вкрай загрозлива ситуація, коли горіння графіту і виникнення під реактором потужної теплової колони утворили небачений в історії людства штучний радіаційний вулкан фантастичної сили.

     За перші десять діб після фатальних чорнобильських вибухів із руїн 4-го ядерного реактора було викинуто радіації в декілька мільйонів разів більше, ніж під час найбільшої в історії атомної енергії аварії на американській АЕС «Трімай-Айленд» у 1979 р.

     Завжди мудра природа зі своїми самозахисними функціями на цей раз ніби втратила пильність, послабила свій імунітет. Потужні вітряні потоки, що утворилися саме в цей час у чорнобильському районі, підхопили радіаційний циклон і він смертельним вихром пронісся над Україною, Білорусією, Литвою, Латвією, Польщею, Швецією, Норвегією, потім він погнав ядерні хмари в Німеччину, Нідерланди та Бельгію. Зловісні вибухи на 4-му реакторі посіяли атомну бурю і розкидали радіацію по різних напрямках і концентраціях. Рівні радіоактивного забруднення місцевості не завжди залежали від відстані до ЧАЕС. У Києві, наприклад, 30 квітня -2 травня 1986 року зареєстровані середні рівні радіації становили 1,4 мР/год. Ці рівні радіоактивного забруднення були приблизно в 100 разів вище фонових, тобто природних. Близько 200 000 чоловік були евакуйовані із зон забруднення. В результаті аварії з сільськогосподарського користування було виведено близько 5 млн га земель, довкола ЧАЕС створена 30-кілометрова зона відчуження, знищені і поховані (закопані важкою технікою) сотні дрібних населених пунктів.

    Радіонукліди проникали в землю, воду, рослини, вражали людей, все живе. В таких, надекстремальних умовах вступали в боротьбу з атомною трагедією десятки і сотні тисяч людей. Ось як про цю небезпеку писала газета «Правда»: «Не більше півтори хвилини можна працювати на даху, де розкидані сильні джерела випромінювання… Ні один механізм, ні найбільш досконалий робот не в змозі діяти тут – «вони зходять з глузду». І ось ідуть добровольці… Повільно, ой як повільно тягнуться секунди, і ми стаємо свідками того, як народжується подвиг».

     В ту суботню ніч 26 квітня першим вступив у битву з атомним вогнем склад караулу воєнізованої пожежної частини № 2, який здійснював охорону ЧАЕС. Почалось найбільш героїчне в історії пожежної охорони світу бойове розгортання і протистояння людей атомній стихії. З перших хвилин після вибуху на четвертому реакторі та локалізації аварії разом з пожежними мужньо боролись працівники ЧАЕС. Перебуваючи в епіцентрі катастрофи, вони не залишили робочі місця. Ризикуючи своїм життям, енергетики робили все, що було в їх силах, щоб врятувати атомну станцію від ще більш небезпечних руйнувань.

     Ряд учасників ліквідації наслідків аварії одержали надто велику дозу опромінення, не сумісну з життям. Людський організм не був спроможний витримати такого потужного радіаційного удару, який він прийняв на себе в перші хвилини і години боротьби. Про це свідчать останні драматичні дні і години їх життя. «Я була у чоловіка за день до смерті (мова йде про працівника ЧАЕС О.Акімова, який лікувався в московській лікарні), - розповідала його дружина. – Він вже не міг говорити. Але в очах був біль. Я знала. він думав про ту кляту ніч, програвав у собі знову і знову… Він отримав дозу 1500 рентген, а можливо і більше, і був приречений. Він все більше чорнів і вдень смерті лежав чорний, як негр. Він весь обвуглився, помер з відкритими очима…».

     Драматизм чорнобильської катастрофи не піддається ніякому виміру. Грінпіс і міжнародна організація  «Лікарі проти ядерної війни» стверджують, що в результаті аварії лише серед ліквідаторів померли десятки тисяч чоловік, в Європі зафіксовано 10000 випадків вроджених патологій новонароджених, 10000 випадків раку щитоподібної залози і очікується ще 50 тисяч. За даними організації Союз «Чорнобиль» з 600000 ліквідаторів 10% померло і 165000 стало інвалідами.

     Загалом є кілька версій про причини аварії, але всі вони зводяться до одного – халатності працівників. Офіційно причиною прийнято вважати некомпетентність персоналу, якому в той день доручили проведення технічного експерименту. Контрольні пристрої були відключеними, а потужність реактора знизили до недопустимого рівня. Ситуація стала неконтрольованою, а будь-які спроби нормалізувати її були здійснені невчасно. Як з’ясувалося потім, цей експеримент не був погоджений у встановленому порядку та підготовлений належним чином.